Ритуал нанесення на тіло татуювань зберігся з давніх часів, і за період свого тривалого існування мистецтво тату завжди викликало суперечливі почуття. На різних етапах свого розвитку натільні малюнки то були обов’язковим атрибутом для кожного, то прирівнювалися до мистецтва і викликали захоплення, то перебували «поза законом» як щось ганебне. Але як би там не було, давнє мистецтво тату завжди цікавило й хвилювало людей.
Історія розвитку натільного живопису
Близько п’яти тисяч років тому татуювання вже були популярні й мали радше інформативний характер: нанесені на тіло нестирані зображення позначали належність людини до певного стану. Мистецтво татуювання активно розвивалося задовго до появи живопису, архітектури та інших класичних мистецтв. І тоді прості натільні малюнки наділяли лікувальними та магічними властивостями.
Саме слово «tattoo» з таїтянської перекладається як «малюнок» або «знак». Як термін воно закріпилося у XVIII столітті в Європі, у період найбільшої популярності татуювання, причиною якої були географічні відкриття Джеймса Кука, який відвідав Нову Зеландію та Австралію.
Важливим етапом у розвитку тату-мистецтва стало винайдення електричної тату-машинки Семюелем О’Рейлі наприкінці XVIII століття. Це не тільки прискорило процедуру нанесення на тіло малюнка, а й значно удосконалило технологію процесу. Однак через відсутність фантазії та винахідливості у майстрів мистецтво татуювання так і не отримало тоді очікуваного поштовху в розвитку.
Розквіт мистецтва натільного живопису почався в середині минулого століття з інформаційною революцією у США. Активний розвиток технік, експерименти, змішання стилів призвели до небувалого зростання популярності тату серед мас.
А на радянських теренах татуювання вважалися буржуазним пережитком царизму, і їхні власники зазнавали жорстоких переслідувань. За закритою директивою ВЧК 1917 року всіх власників тату, окрім службовців у морському флоті, розстрілювали. До кінця 30-х років ХХ століття видали ще один закон, який визначав носіння татуювань на тілі як вираження протесту проти існуючого порядку та незгоду з політикою комунізму. Порушення цього закону каралося тюремним ув’язненням.
Вважається, що скасування заборони на тату відбулося після закінчення Другої світової війни, з якої повернулася величезна кількість героїв із татуюваннями на тілі. Але існує й інша версія. Багато високопоставлених чиновників боялися дискредитації, оскільки були вихідцями з кримінальних сфер і самі мали «зеківські» татуювання.
З огляду на напруженість ситуації, у ті часи татуювання здебільшого носили моряки та бандити. Наносили їх у сумнівних санітарних умовах за допомогою підручних засобів. А фарбувальні суміші взагалі шокували складом. Наприклад, популярну тоді «спалюванку» робили з розведеної у мильному розчині сажі від кирзових чобіт.
У період перебудови мистецтво татуювання захопила справжня хвиля популярності. Тоді радянська молодь обрала зразками для наслідування західних рок- та поп-виконавців. Крім того, середина 1980-х років знаменується періодом розвитку бунтарського духу Ленінградського року. Саме його виконавці й познайомили радянську публіку з прикрашанням тіла за допомогою кольорових тату.
На сьогодні мистецтво натільного живопису ще не повністю очистилося від тюремного нальоту та поганої слави, але з часом негативне ставлення людей дедалі більше пом’якшується. Удосконалюються техніки нанесення татуювань, розвиваються вже існуючі стилі та з’являються абсолютно нові напрямки татуювання. І з кожним днем цей вид мистецтва набуває дедалі більше прихильників.
